1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
4. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою — четвертою статті 1273 цього Кодексу.
5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкування — це перехід прав і обов’язків померлого (спадкодавця) до його спадкоємців. Спадщина — це спадкова маса, спадкове майно, сукупність прав та обов’язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. До майнових прав, що входять до складу спадкової маси, відносять право власності на майно, право вимоги, що випливає з різного роду договорів, які уклав спадкодавець до смерті, право на неодержану зарплату, майнові права авторів літературних, художніх творів, творів мистецтва тощо.
Спадщина не може бути прийнята спадкоємцями з умовою чи із застереженням.
Це означає, що якщо спадкоємець подає заяву на будь-яке майно, що входить до складу спадщини, то це означає, що він приймає спадкове майно в цілому, яким би воно не було, з чого б воно не складалося і якими боргами не було б обтяжене.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.
Зверніть увагу, що положення цивільного законодавства щодо встановлення факту прийняття спадщини можливо застосовувати лише до спадщини, яка відкрилася до набрання чинності новим ЦК, тобто до 1 січня 2004 р.
В інших випадках необхідно керуватися нормами нового ЦК, які по-іншому регулюють ці правовідносини, оскільки частиною 3 його ст. 1268 передбачається, що тільки спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Якщо спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, па час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, він повинен подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
В інших випадках положення ЦК (ч. 1 ст. 5 Прикінцевих та перехідних положень) можливо застосовувати лише до тих правовідносин, які виникли, коли спадщина відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до 1 січня 2004 р., тобто до набрання чинності ЦК України. Тому при здійсненні та оформленні права на спадкування слід керуватися нормами книги шостої нового ЦК.
Отже, якщо спадкоємець у встановлений законом строк не подав заяву про прийняття спадщини, але на час її відкриття постійно проживав разом із спадкодавцем і має докази цього, то вважається, що він прийняв спадщину. Крім цього, законом чітко визначений строк для подачі такої заяви.
Відповідно до п. 1.14. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року (далі — Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), у разі відсутності у спадкоємців документів, що підтверджують місце відкриття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцю його право на звернення до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Цим же Порядком визначено, що у такому разі місце відкриття спадщини підтверджується копією рішення суду, що набрало законної сили.
Пунктом 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що в разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV регламентовано, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження, при цьому, місцем проживання визначена адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Згідно з ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про зокрема , про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
За ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. А п. 23 згаданої Постанови визначено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Відсутність реєстрації місця проживання спадкодавця за місцем проживання та реєстрації заявника не може бути доказом того, що заявник не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації у розумінні положень ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.
При цьому, Верховний Суд у деяких постановах зазначав, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним (постанова від 23.12.2019 у справі № 303/1816/17).
Якщо спадкоємець у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини подав заяву до нотаріуса, то це також означає, що він спадщину прийняв. Якщо ж спадкоємець подав заяву про відмову від спадщини у цей строк, то вважається, що він відмовився від спадщини.
Для малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також тих, цивільна дієздатність яких обмежена, законодавець робить виняток і незалежно, де і з ким вони проживають і чи подали останні заяву до нотаріуса про прийняття спадщини у встановлений законом строк, вони вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо їх представники від спадщини не відмовилися.
Незалежно від того, коли відкрилася спадщина і коли спадкоємець подав заяву, остання належить йому з часу відкриття спадщини.