Поділ майна подружжя


«С одного буйвола двох шкур НЕ здереш». Китайське прислів’я

У суперечках про поділ майна подружжя ніби як все просто і зрозуміло.

Все що нажили у шлюбі — це спільна сумісна власність подружжя. Куплене майно за особисті гроші, подароване, успадковане або належне до шлюбу — це особиста власність подружжя.

А, на практиці не все так безхмарно. Існує низка не те що підводних каменів, а цілих рифів, про які розбиваються в судах надії і сподівання колишнього подружжя.

Спробую описати коротко найголовніші з них.

1. Перший пласт, це поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, тобто без «штампа в паспорті». При розгляді цієї категорії спорів дуже часто складно зібрати доказову базу і підтвердити дві головні обставини: з якого часу виникли фактичні шлюбні відносини і що майно було придбано саме в це період часу. Не треба забувати і про те, що визнати таке майно спільно нажитим можна тільки тоді, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

2. Майно, що належало одному з подружжя до шлюбу, може бути віднесено до спільної сумісної власності подружжя з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових витрат іншого з подружжя або їх обох. Наприклад, будинок був приватною власністю одного з подружжя, а в шлюбі, він був реконструйований або відремонтований, прибудований, добудований і т.д. І якщо такі поліпшення були значними, то є всі шанси визнати таке майно спільною сумісною власністю подружжя.

3. Необхідно знати, що при поділі майна враховуються не тільки накопичення, але також і борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї. Наприклад, найпоширеніший випадок це кредит. Якщо майно куплено в кредит і було використано в інтересах сім’ї (житло, машина і т.д.), то погашати такий кредит необхідно теж разом, а не «вішати» його мертвим вантажем на того, на чиє ім’я він був оформлений.

4. Розділ неподільної речі. Тут кілька варіантів: або один з подружжя отримує компенсацію за частину майна, яке залишиться у власності другого з подружжя; або суд просто визнає право власності на це майно за кожним з подружжя в рівних частках і «мучтеся» потім. Хоча можливо це питання врегулювати і мирною угодою по типу мені дача, а тобі машина і гараж.

5. Якщо подружжя вкладали кошти в будь-яку юридичну особу, то слід мати на увазі, що внесок до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Так, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства був зроблений за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, то той з подружжя, хто не є учасником товариства, має право лише на розділ отриманих доходів. Хоча судова практика з цього питання суперечлива та минлива.

6. Наступна проблема, це поділ майна приватного підприємства чи фізичної особи — підприємця. Тут більше питань, ніж відповідей. Причому і судова практика настільки суперечлива, що складно вказати на певні тенденції. Так, згідно з позицією Верховного Суду України не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя майно приватного підприємства чи фізичної особи — підприємця. Ну, якщо щодо приватного підприємства все більш-менш зрозуміло, хоча є протилежні роз’яснення Конституційного Суду України, то з майном фізичної особи-підприємця суцільні білі плями. Жодна норма Сімейного кодексу України не встановлює, що майно фізичної особи — підприємця є його особистою власністю, хоча найчастіше суди мають іншу думку. Крім того, законодавство України не передбачає і такого суб’єкта права власності як фізична особа — підприємець. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально підходити до цієї проблеми, враховуючи всі обставини по справі і в залежності від них вирішувати питання про статус такого майна.

7. Так само, слід мати на увазі, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд в окремих випадках, з огляду на обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей ( за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування), може відступити від принципу рівності часток подружжя. Наприклад, виділити одному з подружжя 1/3 частина майна, а іншому 2/3 частини. Але це положення закону дуже важко реалізувати на практиці, хоча прецеденти безумовно були.

8. Також актуальним залишається питання про те, чи є спільною сумісною власністю подружжя майно приватизоване в період шлюбу одним з подружжя. Тут теж не все так однозначно і є свої нюанси та тонкощі.

З огляду на викладену проблематику недарма «за бугром» придумали шлюбний контракт. Хоча для нас слов’ян, любов і майнові вигоди не сумісні і інститут шлюбного контракту навряд чи приживеться.