У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Діти спадкодавця є спадкоємцями незалежно від їх віку. У коментованій статті йдеться не лише про дітей спадкоємця, які були живими на момент відкриття спадщини, а і про дітей, котрі народилися живими після відкриття спадщини.
У силу презумпції батьківства, встановленої ст. 122 СК України, дитина, яка народилася до спливу десяти місяців після смерті батька, вважається дитиною померлого подружжя.
До спадкоємців першої черги належать не тільки діти, котрі народилися у зареєстрованому шлюбі. Діти, які народилися поза шлюбом, після матері спадкують завжди, а після батька — лише у тих випадках, коли батьківство підтверджено у встановленому законом порядку.
При народженні дитини у незареєстрованому шлюбі існує два порядки встановлення батьківства — реєстраційний або добровільний (за заявою матері і батька дитини або за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини) та судовий (ст. 125 СК).
Якщо шлюб за рішенням суду визнаний недійсним, діти, народжені у такому шлюбі, користуються такими самими правами спадкоємців, як і діти, народжені у дійсному шлюбі.
Не належать до спадкоємців за законом першої черги пасинки та падчерки після вітчима та мачухи, якщо не мало місце усиновлення чи утримання; діти, які виховуються у родині на підставі укладеного договору про патронат, оскільки підставою виникнення зобов’язання щодо дітей тут є не родинність, а саме договір про патронат.
Один із подружжя визнається спадкоємцем за законом лише у тих випадках, коли він (вона) перебував(ла) у зареєстрованому шлюбі з померлою особою, причому правове значення тут відіграє саме факт перебування у зареєстрованому шлюбі, а не наявність фактичних шлюбних відносин.
Право того з подружжя, хто пережив, на спадщину не пов’язується ні зі спільним проживанням, ні з веденням спільного господарства. Він (вона) може проживати в іншому місті, в іншій країні.
До зареєстрованих шлюбів прирівнюються шлюби, укладені релігійними обрядами, які відбулися до створення державних органів реєстрації актів цивільного стану.
До зареєстрованих шлюбів прирівнюються ті, які укладені у період Великої Вітчизняної війни на тимчасово окупованих територіях і оформлені у німецьких управах, комендатурах чи шляхом релігійних обрядів, якщо при цьому не були порушені мптеріальні умови укладення шлюбу, встановлені республіканським законодавством.
Спадкові права подружжя припиняються з моменту оформлення у належному порядку розірвання шлюбу. Момент припинення шлюбу залежить від того, у якому порядку його розірванню. Так, у разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ст. 114 СК).
При визнанні шлюбу в судовому порядку недійсним особа, яка перебувала у шлюбі з померлим, права на спадщину не набуває.
Тобто, якщо один із подружжя як спадкоємець першої черги отримав спадщину за законом, а потім шлюб у судовому порядку визнано недійсним, набуте майно підлягає поверненню на підставі ст. 1212 ЦК.
Водночас, якщо шлюб визнано недійсним після смерті одного з подружжя, то за так званим добросовісним подружжям (який не знав і не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, наприклад, спадкодавець приховав від нього факт перебування в іншому шлюбі) суд може визнати право на спадкування майна померлого, набутого за час цього шлюбу (ст. 1224 ЦК).
У тому випадку, коли один із подружжя закликається до спадщини разом з іншими спадкоємцями першої черги, необхідно спочатку з’ясувати розмір його частки у майні, спільно нажитому в шлюбі, а потім частка майна, що належала померлому, ділиться між спадкоємцями першої черги, до якої належить той із подружжя, який його пережив.
До спадкоємців першої черги належать і батьки померлого. Права та обов’язки батьків та дітей (у тому числі й при спадкуванні) базуються на походженні дітей, яке засвідчується у встановленому законом порядку (див. гл. 12 СК України «Визначення походження дитини»).
Діти, подружжя та батьки спадкодавця мають право на спадкування за законом у першу чергу, якщо вони не усунуті від права на спадкування з підстав, передбачених ст. 1224 ЦК.